П’ятниця, Грудень 6Перший регіональний

Унікальний солезавод, що на Херсонщині, шукає інвестора

На єдиному діючому в Херсонській області солезаводі у селі Геройському нинішньої осені зібрали з п’яти садочних басейнів майже чотири тисячі тонн солі.

Але побоюються, що тепер не зможуть її продати. Адже тут у буртах досі лежить без руху більш як половина солі, видобутої ще минулого року!

Натуральна природна сіль з Геройського насичена сполуками йоду, вітамінами та мікроелементами — саме те, що треба українцям, надто «чорнобильцям» для повсякденного меню. (Про неї ще чумаки у захваті казали: «Малиною пахне».) Однак для її перетворення на повноцінний харчовий продукт красиві рожевувато-білі кристали попередньо треба промити, подрібнити й розфасувати. А для цього не обійтися без відповідної технологічної лінії, якої на заводі просто немає. Немає на її придбання і грошей — потрібен або інвестор, або фінансова підтримка з боку влади.

— Не можна сказати, що іноземний бізнес нами не цікавиться. Були у нас делегації з Польщі та Китаю, мав ділову зустріч із болгарами. Усі підтверджують великий потенціал для співробітництва. Проте не можемо надати жодних майнових гарантій для інвестора, оскільки підприємство зберігає статус державного. При цьому держава не вкладає в нього геть нічого: впродовж останніх п’ятнадцяти років навіть капітальні ремонти устаткування не проводилися. Були в підпорядкуванні Мінагрополітики, тепер перейшли у відання Мінекономіки, та хтозна, що після цього зміниться, — песимістично налаштований директор Геройського солезаводу Андрій Тищенко.

Завод потребує модернізації, як борщ у гарної господині — солі. На відновлення чотирьох великих садочних басейнів, що нині не використовуються, купівлю обладнання для виробництва саме харчового продукту необхідно від десяти мільйонів гривень, підрахували тутешні фахівці. Однак з державним підприємством інвестори мати справу не хочуть. А підзаробити продажем власної продукції дедалі важче. І на те є причини: відпускна ціна садочної солі з Геройського становить 1200 гривень за тонну, тоді як звичайну кам’яну сіль з українських шахт пропонують по 647 гривень. До того ж кам’яну сіль залюбки привезуть залізницею, а природну треба самотужки вивозити автотранспортом. Ще й роздовбаними степовими дорогами, які радше вказують напрями. Хто перемагає у конкуренції з нерівними умовами — зрозуміло заздалегідь.

Так і живемо: присмачуємо страви кам’яною сіллю, бідною йодом та мікроелементами, а «золоту» сіль Таврії тим часом залишені наодинці із власними проблемами виробники не можуть збути навіть як технічну. Чого бідні? Бо дурні! Чого дурні? Бо бідні?!

Херсонська область.

Голос України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *